15. ІДЕЯ ДЕРЖАВНОСТІ В ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ
Державницькі і демократично-правові тенденції політичної думки України X - ХVI ст.
Ідеї національної державності у політичній і правовій думці періоду козацько-гетьманської держави XVII – XVIII ст.
Проблеми держави та політичних відносин у суспільній думці України періоду національного відродження ХIХ поч. - ХХ століття.
Концепції державності і національного відродження у політичній думці України ХХ ст.
Специфіка України полягає в тому, що через історичні обставини політична думка тут досить пізно почала перетворюватись у спеціалізоване політологічне знання. Оскільки протягом століть Україна не мала своєї державностей, пріоритетними для її мислителів завжди були проблеми обґрунтування національних прав українського народу на самостійний розвиток і власну державність, пошуки шляхів здобуття і захисту незалежності. Інші проблеми відходили на другий план.
Чужоземна влада, яка робила все, щоб заблокувати поширення визвольних і державницьких ідей серед українського народу, перешкоджала формуванню ідейно-політичних течій і політичних шкіл, але не змогла все ж таки повністю спинити розвиток політичної думки в Україні, без якої немислиме жодне більш-менш розвинене суспільство. Окрім того, в українській історії маємо державницькі періоди: княжої держави (ІХ - ХІV ст.), козацької держави і Гетьманщини (ХVII - ХVIII ст.), УНР та ЗУНР у 1918-1921 рр. Відповідно й політична думка бере свій початок ще з часів Київської Русі. У періоди, коли форми національної державності набували обрисів та коли українські мислителі мали можливість контактувати із західноєвропейською наукою, у їхніх творах формулювалися передові погляди на природу політичної влади, розроблялися концепції політичного устрою України, її міжнародних стосунків.
Державницькі і демократично-правові тенденції політичної думки України X - ХVI ст.
У ІХ - ХII ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. Важливу роль у цьому процесі, як і у всьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Водночас період Х - ХІІ ст. в історії Київської Русі збагачувався розвитком оригінальної літератури, яка відображала різні сторони тогочасного життя, і насамперед прагнення зміцнити феодальний лад та обґрунтувати впливове становище Київської держави на міжнародній арені.
Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Основними творами, в яких відображені політичні ідеї, були „Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, „Руська Правда” Ярослава Мудрого, „Повчання дітям” Володимира Мономаха, „Повість минулих літ” літописця Нестора, „Ізборник 1076 р.” та ін.
У суспільно-політичній думці Київської Русі того періоду висувалися ідеї об'єднання удільних князівств навколо престолу великого київського князя, самостійності і незалежності Русі тощо.
Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря і концепція „князівського одновладдя” (представники - митрополити Іларіон та К. Смолятич). Автори першої концепції сформулювали ідею "духовного проводу над світською владою", ідею необхідності об'єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу, а також ідею божественної природи влади.
Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави; церква, на його думку, повинна служити державі, охороняючи загальнодержавний централізм. Він вважав, що "закон" і "благодать" суперечать одне одному: закон роз'єднує народ, бо підносить одних й принижує інших, а благодать подарована всьому людству. На думку митрополита Іларіона, християнство повинно служити консолідації країни, а церква - державі та володарю.
Один із найдавніших докуме...
